ј.—.ќпанасюк, кандидат ф≥зико-математичних наук

ƒобре в≥домо, що розвиток природознавства не Ї монотонним процесом к≥льк≥сного накопиченн¤ знань про навколишн≥й св≥т. ” розвитку науки час в≥д часу виникають переломн≥ етапи, так зван≥ науков≥ революц≥њ, в результат≥ ¤ких в≥дбуваЇтьс¤ вих≥д на ¤к≥сно новий р≥вень знань, радикальна зм≥на колишнього баченн¤ св≥ту або картини св≥ту [1-2].

ѕ≥д науковою картиною св≥ту звичайно розум≥ють найб≥льш загальне зображенн¤ реальност≥, в ¤кому зведен≥ у системну Їдн≥сть ус≥ науков≥ теор≥њ, що допускають взаЇмне узгодженн¤. ≤ншими словами, картина св≥ту - це ц≥л≥сна система у¤влень про загальн≥ принципи ≥ закони будови природи. Ќаукова картина св≥ту даЇ людин≥ розум≥нн¤ того, ¤к влаштований св≥т, ¤кими законами в≥н управл¤Їтьс¤, що лежить в його основ≥ ≥ ¤ке м≥сце займаЇ сама людина у ¬сесв≥т≥. ¬≥дпов≥дно, п≥д час революц≥њ ц≥ у¤вленн¤ зм≥нюютьс¤ докор≥нним чином.

ќск≥льки ф≥зика була ≥ залишаЇтьс¤ сьогодн≥ найб≥льш розвиненою ≥ систематизованою природничою наукою, сучасна картина св≥ту в значн≥й м≥р≥ базуЇтьс¤ саме на њњ дос¤гненн¤х, а розвиток самоњ ф≥зики безпосередньо пов'¤заний з побудовою ф≥зичних картин св≥ту, що зм≥нюють одна одну. ѕри пост≥йному зростанн≥ к≥лькост≥ досл≥дних даних картина св≥ту тривалий час залишаЇтьс¤ незм≥нною. ≤з зм≥ною ф≥зичноњ картини св≥ту починаЇтьс¤ новий етап в розвитку ф≥зики з ≥ншою системою початкових у¤влень, принцип≥в, г≥потез ≥ стилю мисленн¤, тобто ≥ншою парадигмою. ѕ≥д парадигмою у б≥льш точному значенн≥ розум≥ють початкову концептуальну схему, модель постановки проблем ≥ њх р≥шенн¤, метод≥в досл≥джень, що панують прот¤гом певного ≥сторичного пер≥оду в науковому сп≥втовариств≥.

 лючовими у ф≥зичн≥й картин≥ св≥ту Ї три фундаментальн≥ категор≥њ: у¤вленн¤ про прост≥р-час, елементарн≥ УцеглиниФ з ¤ких побудована матер≥¤ та взаЇмод≥њ, ¤к≥ скр≥плюють ц≥ УцеглиниФ в Їдине ц≥ле. “ому зм≥на ф≥зичноњ картини св≥ту завжди пов'¤зана ≥з перегл¤дом цих фундаментальних пон¤ть. ¬ ≥стор≥њ ф≥зики такий перегл¤д в≥дбувавс¤ дек≥лька раз≥в, в результат≥ були побудован≥ механ≥стична, електромагн≥тна та квантово-рел¤тив≥стська (квантово-польова) картини св≥ту [2]. Ќа думку де¤ких вчених ми живемо у час, коли в≥дбуваЇтьс¤ чергова революц≥¤ у ф≥зиц≥, ¤ка приведе до побудови новоњ еволюц≥йно-синергетичноњ картини св≥ту. «робимо спробу довести це, розгл¤нувши процеси зм≥ни парадигм у ф≥зиц≥ [3-5].

≤стор≥¤ людства знаЇ дв≥ глобальн≥ науков≥ революц≥њ: XVI-XVII ст. ≥ науково-техн≥чну революц≥ю XX ст., ¤к≥ привели до кардинальноњ зм≥ни у¤влень про фундаментальн≥ основи св≥тобудови, прост≥р, час ≥ в≥дпов≥дно картини св≥ту. Ќаукова революц≥¤ XVI-XVII ст. була революц≥йним стрибком перш за все в науках, що вивчають механ≥чну форму руху матер≥њ. ¬ результат≥ в≥дбулос¤ становленн¤ класичного природознавства, ¤ке у свою чергу створило, так звану, механ≥стичну картину св≥ту. —тановленн¤ механ≥стичноњ картини св≥ту пов'¤зують з ≥менами √ал≥ле¤,  еплера, ≥ особливо, Ќьютона. ѓѓ формуванн¤ в≥дбувалос¤ дек≥лька стор≥ч ≥ завершилос¤ практично лише в середин≥ XIX ст.

ќснову ц≥Їњ картини св≥ту складаЇ ≥де¤ атом≥зму, зг≥дно з ¤кою вс≥ т≥ла складаютьс¤ з непод≥льних першоелемент≥в-атом≥в, що знаход¤тьс¤ в безперервному тепловому рус≥. —аме вони Ї УцеглинамиФ св≥тобудови. ¬заЇмод≥ючи один з одним, атоми утворюють молекули ≥ врешт≥-решт всю матер≥ю ¬сесв≥ту. ѕри цьому взаЇмод≥¤ будь-¤ких т≥л в≥дбуваЇтьс¤ ¤к при њх безпосередньому контакт≥, так ≥ на в≥дстан≥ (т¤ж≥нн¤). ¬ир≥шуючи проблему взаЇмод≥њ т≥л на в≥дстан≥, Ќьютон запропонував принцип дальнод≥њ. «г≥дно даному принципу взаЇмод≥¤ м≥ж т≥лами в≥дбуваЇтьс¤ миттЇво, незалежно в≥д в≥дстан≥. ѕричини ж самоњ взаЇмод≥њ у дан≥й картин≥ св≥ту залишилис¤ незТ¤сованими. ўе одним першоелементом бутт¤ Ї всепроникний еф≥р, ¤кий заповнюЇ весь прост≥р ≥ Ї середовищем, в ¤кому розповсюджуЇтьс¤ св≥тло.

 онцепц≥¤ дальнод≥њ т≥сно зв'¤зана з розум≥нн¤м простору ≥ часу ¤к особливих середовищ, що вм≥щують т≥ла, ¤к≥ взаЇмод≥ють м≥ж собою. Ќьютон запропонував концепц≥ю абсолютного простору ≥ часу. ѕрост≥р представл¤вс¤ йому великим Учорним ¤щикомФ, в ¤кому знаход¤тьс¤ вс≥ т≥ла у св≥т≥, при цьому, ¤кби нав≥ть, вс¤ речовина ¬сесв≥ту раптом зникла, прост≥р все одно б залишивс¤ незм≥нним. јналог≥чно, в образ≥ р≥чки, що тече, представл¤вс¤ час, ¤кий ≥снуЇ абсолютно незалежно в≥д простору та матер≥њ.

“аким чином, св≥т в механ≥стичн≥й картин≥ був побудований на Їдиному фундамент≥ Ц на законах механ≥ки Ќьютона. ¬с≥ перетворенн¤ та ¤вища в природ≥, що спостер≥гаютьс¤ зводились в н≥й на р≥вн≥ м≥кро¤вищ до механ≥ки атом≥в ≥ молекул Ц њх перем≥щенн¤м, з≥ткненн¤м, зчепленн¤м, роз'Їднанн¤м.

ћехан≥стична картина св≥ту виходила з у¤влень, що м≥кросв≥т аналог≥чний макросв≥ту. “акож вважалос¤, що ≥ нежива, ≥ жива матер≥¤ Фсконструйован≥Ф з одних ≥ тих самих Фмехан≥чних деталейФ, що розр≥зн¤ютьс¤ т≥льки розм≥рами. як людина конструюЇ р≥зн≥ механ≥зми з в≥дносно великих деталей, так ≥ Ѕог конструюЇ жив≥ об'Їкти, використовуючи б≥льш др≥бн≥ детал≥. јле в основ≥ св≥ту лежать одн≥ ≥ т≥ ж Фмехан≥чн≥ детал≥Ф. “аким чином, механ≥стичний св≥тогл¤д бачив в малому те саме, що ≥ у великому, але лише в менших розм≥рах. ÷е породжувало у¤вленн¤ про св≥т, схожий на вставлених одна в одну матрьонок.

¬ механ≥чн≥й картин≥ ¬сесв≥ту був в≥дсутн≥й розвиток, тобто св≥т вважавс¤ незм≥нним. ¬с≥ причинно-насл≥дков≥ зв'¤зки у такому св≥т≥ Ї однозначними, тут пануЇ лапласовский детерм≥н≥зм, зг≥дно ¤кому, ¤кщо в≥дом≥ початков≥ дан≥ системи, то можна точно передбачити њњ майбутнЇ. ¬ результат≥ св≥т функц≥онуЇ з точн≥стю в≥длагодженого годинникового механ≥зму: величезний косм≥чний механ≥зм, що п≥дл¤гаЇ законам класичноњ механ≥ки, ¤к≥ ≥ управл¤ють рухом всього ¬сесв≥ту в ц≥лому. ∆итт¤ ≥ розум у ц≥й картин≥ св≥ту не мають н≥¤коњ ¤к≥сноњ специф≥ки. “ака д≥йсн≥сть не несе в соб≥ необх≥дност≥ виникненн¤ людини ≥ св≥домост≥. Ћюдина в цьому св≥т≥ Ц помилка, курйозний випадок, поб≥чний продукт зор¤ноњ еволюц≥њ.

≈лектромагн≥тна картина св≥ту почала формуватис¤ в друг≥й половин≥ XIX в. на основ≥ досл≥джень в област≥ електромагнетизму. ¬ основному вона була завершена прот¤гом трьох дес¤тир≥ч. √оловну роль в становленн≥ ц≥Їњ картини з≥грали досл≥дженн¤ ‘араде¤ ≥ ћаксвела, ¤к≥ ввели пон¤тт¤ ф≥зичного пол¤. ¬ процес≥ формуванн¤ цього пон¤тт¤ на зм≥ну механ≥чноњ модел≥ еф≥ру прийшла електромагн≥тна модель: електричне ≥ магн≥тне пол¤ трактували спочатку ¤к р≥зн≥ ФстаниФ еф≥ру, згодом необх≥дн≥сть в еф≥р≥ в≥дпала. ѕрийшло розум≥нн¤ того, що Їдине електромагн≥тне поле саме Ї певним видом матер≥њ ≥ дл¤ його розповсюдженн¤ не потр≥бне ¤кесь особливе середовище-еф≥р. ¬ цей час були розвинут≥ нов≥ ф≥лософськ≥ погл¤ди на матер≥ю, прост≥р, час ≥ сили, ¤к≥ багато в чому зм≥нювали колишню механ≥стичну картину св≥ту.

ѕерш за все, кардинально м≥н¤лис¤ погл¤ди на матер≥ю: сукупн≥сть непод≥льних атом≥в переставала бути к≥нцевою межею под≥льност≥ матер≥њ, ¤к таке приймалос¤ Їдине абсолютно безперервне неск≥нченне поле з силовими точковими центрами - електричними зар¤дами ≥ хвильовими рухами в ньому. –ух розум≥вс¤ не т≥льки ¤к просте механ≥чне перем≥щенн¤, первинним по в≥дношенню до ц≥Їњ форми руху ставало розповсюдженн¤ коливань у пол≥, ¤ке описувалос¤ не законами механ≥ки, а законами електродинам≥ки.

Ќеобх≥дно було ≥ нове вир≥шенн¤ проблеми взаЇмод≥њ. Ќьютон≥вська концепц≥¤ дальнод≥њ була зам≥нена ‘арадењвським принципом близькод≥њ. ¬ ц≥й концепц≥њ будь-¤к≥ взаЇмод≥њ передаютьс¤ полем з к≥нцевою швидк≥стю, ¤ка не перевищуЇ швидк≥сть св≥тла. ¬ той же час в≥д концепц≥њ абсолютного простору-часу ф≥зики не в≥дмовилис¤.

¬ результат≥ зм≥ни у¤влень про основи св≥тобудови була створена нова картина св≥ту. ћатер≥¤ в ц≥й картин≥ ≥снуЇ в двох видах Ц речовини ≥ пол¤, м≥ж ¤кими Ї непрох≥дна грань: речовина не перетворюЇтьс¤ в поле ≥ навпаки. ¬≥дом≥ два види пол¤ Ц електромагн≥тне ≥ грав≥тац≥йне, в≥дпов≥дно Ц два види фундаментальних взаЇмод≥й. ѕол¤, на в≥дм≥ну в≥д речовини, безперервно розпод≥л¤ютьс¤ у простор≥. ≈лектромагн≥тна взаЇмод≥¤ по¤снюЇ не т≥льки електричн≥ ≥ магн≥тн≥ ¤вища, але й ≥нш≥ Ц оптичн≥, х≥м≥чн≥, теплов≥. ¬ результат≥ все в природ≥ зводитьс¤ до електромагнетизму. «овн≥ сфери пануванн¤ електромагнетизму залишаЇтьс¤ лише т¤ж≥нн¤. як елементарн≥ ФцеглиниФ, з ¤ких складаЇтьс¤ вс¤ матер≥¤, розгл¤даютьс¤ три частинки Ц електрон, протон ≥ фотон. ‘отони Ц кванти електромагн≥тного пол¤.  орпускул¤рно-хвильовий дуал≥зм Фприм≥р¤ЇФ хвильову природу пол¤ з корпускул¤рною, тобто при розгл¤д≥ електромагн≥тного пол¤ використовуютьс¤ разом з хвильовими ≥ корпускул¤рн≥ у¤вленн¤. ≈лементарними ФцеглинамиФ речовини Ї електрони ≥ протони. —или, що д≥ють в речовин≥, звод¤тьс¤ до електромагн≥тних. ÷≥ сили в≥дпов≥дають за м≥жмолекул¤рн≥ зв'¤зки ≥ зв'¤зки м≥ж атомами в молекул≥, вони утримують електрони атомноњ оболонки поблизу ¤дра, вони ж забезпечують м≥цн≥сть атомного ¤дра. ќск≥льки електрон ≥ протон Ц стаб≥льн≥ частинки, атоми ≥ њх ¤дра теж стаб≥льн≥. ÷е забезпечуЇ стаб≥льн≥сть ≥ незм≥нн≥сть ¬сесв≥ту в ц≥лому.  артина, ¤ку побудували ф≥зики XIX ст. на перший погл¤д вигл¤дала бездоганно.

¬ той же час в електромагн≥тн≥й картин≥ св≥ту не зм≥нювалис¤ у¤вленн¤ про м≥сце ≥ роль людини у ¬сесв≥т≥, вона залишалась ≥нородн≥м т≥лом у бездоганно побудованому св≥т≥. ѓѓ виникненн¤, ¤к ≥ ран≥ше, вважалас¤ лише капризом природи. ” науц≥ продовжуЇ панувати ньютон≥всько-картез≥анська парадигма подв≥йноњ реальност≥, зг≥дно з ¤кою св≥т ≥снуЇ незалежно в≥д людини. ¬≥дпов≥дно матер≥альний св≥т можна описати обТЇктивно, не включаючи у цей опис людину-спостер≥гача.

ќсобливе м≥сце в розвитку науки займаЇ пер≥од з к≥нц¤ XIX ст. до початку XX ст. ƒо 80-х рок≥в XIX ст. склалос¤ переконанн¤, що ф≥зика, ¤к наука, знаходитьс¤ на завершальному етап≥ свого розвитку, а опис закон≥в природи повинен незабаром прийн¤ти всеос¤жну ≥ остаточну форму. ƒос¤гненн¤ ф≥зики в област≥ механ≥ки, електромагнетизму, оптики, термодинам≥ки породили ≥люз≥ю повного торжества людського розуму, що розкрив вс≥ таЇмниц≥ природи, привели до абсолютизац≥њ знань.

јле у в≥дносно короткий пер≥од з 1885 до 1905 рр. були зроблен≥ в≥дкритт¤, ¤к≥ засв≥дчили, що н≥ про ¤ке завершенн¤ ф≥зики, ¤к науки, не може бути ≥ мови. ÷≥ в≥дкритт¤ не т≥льки вступали в суперечн≥сть з ≥снуючими концепц≥¤ми, але ≥ спростовували багато Фстарих принцип≥вФ. ѕерерахуЇмо стисло де¤к≥ найважлив≥ш≥ в≥дкритт¤ того часу: встановленн¤ закон≥в теплового випром≥нюванн¤, спостереженн¤ сер≥й спектральних л≥н≥й водню, ¤вище фотоефекта, рентген≥вське випром≥нюванн¤, рад≥оактивн≥сть та ≥н. ѕрирода нових в≥дкритт≥в не була зрозум≥ла, вони не укладалис¤ в рамки ≥снуючих на той час у¤влень.

¬перше у ф≥зиц≥ була знайдена дискретн≥сть, ¤ка про¤вл¤лась у л≥н≥йчатост≥ спектр≥в газ≥в. ѕон¤тт¤ дискретност≥ було потр≥бно ≥ дл¤ по¤сненн¤ закон≥в теплового випром≥нюванн¤, ¤вища фотоефекту. ‘≥зики звикли до того, що ф≥зичн≥ величини завжди зм≥нюютьс¤ безперервно Ц ≥де¤ дискретност≥ њм здавалас¤ Фбожев≥льноюФ. —творилос¤ враженн¤, що руйнуютьс¤ фундаментальн≥ закони природи. ѕочали ставитис¤ п≥д сумн≥в основоположн≥ принципи ф≥зики: закон збереженн¤ енерг≥њ, друге начало термодинам≥ки та ≥н. ÷ей пер≥од, ¤кий ј. ѕуанкаре назвав кризою ф≥зики, ознаменував початок другоњ глобальноњ революц≥њ у ф≥зиц≥. XIX ст. п≥двело людство до розум≥нн¤ д≥алектики природи.

ƒана революц≥¤ була пов'¤зана з кардинальним перегл¤дом початкових ≥деал≥зац≥й простору, часу, руху в контекст≥ створенн¤ теор≥њ в≥дносност≥ ≥ розробки квантовоњ механ≥ки у ф≥зиц≥. ‘актично сучасна наука в значн≥й м≥р≥ Ї наукою пов'¤заною з квантово-рел¤тив≥стською картиною св≥ту, ¤ка була створена в процес≥ ц≥Їњ революц≥њ.

ѕ≥д к≥нець третього дес¤тир≥чч¤ XX стол≥тт¤ практично вс≥ найголовн≥ш≥ постулати, ран≥ше висунут≥ наукою, ви¤вилис¤ спростованими. ƒо њх числа входили у¤вленн¤ про атоми ¤к тверд≥ та непод≥льн≥ УцеглиниФ матер≥њ, про час ≥ прост≥р ¤к незалежн≥ абсолюти, про сувору причинну обумовлен≥сть вс≥х ¤вищ, про можлив≥сть об'Їктивного спостереженн¤ природи та ≥н.

Ќьютон≥вськ≥ тверд≥ атоми, ¤к з'¤сувалос¤, Ї майже ц≥лком пустими ≥ мають внутр≥шню будову. “ривим≥рний прост≥р ≥ одновим≥рний час, завд¤ки ≈йнштейну, перетворилис¤ на в≥дносн≥ про¤ви чотиривим≥рного просторово-часового континууму. ¬и¤вилос¤, що час тече по-р≥зному дл¤ тих, хто рухаЇтьс¤ з р≥зною швидк≥стю. ѕоблизу важких предмет≥в час спов≥льнюЇтьс¤, а при певних обставинах в≥н може ≥ зовс≥м зупинитис¤. «акони евкл≥довоњ геометр≥њ б≥льш не Ї обов'¤зковими дл¤ будови св≥ту в масштабах ¬сесв≥ту. ѕланети рухаютьс¤ за своњми орб≥тами не тому що њх прит¤гаЇ до —онц¤ ¤кась сила, а тому що сам прост≥р, в ¤кому вони рухаютьс¤, викривлений. —убатомн≥ феномени ви¤вл¤ють себе ≥ ¤к частинки, ≥ ¤к хвил≥, демонструють свою подв≥йну корпускул¤рно-хвильову природу. «Т¤сувалос¤, що неможливо одночасно обчислити м≥сцеположенн¤ м≥крочастинки ≥ вим≥р¤ти њњ швидк≥сть, вс≥ ф≥зичн≥ величини у природ≥ Ї квантованими та ≥н. ѕринцип невизначеност≥ √ейзенберга в корен≥ п≥дривав ≥ вит≥сн¤в собою старий лаплас≥вський детерм≥н≥зм.

«м≥нена була ≥ Ќьютон≥вська концепц≥¤ абсолютного простору ≥ часу. ¬они перестали бути самост≥йними, незалежними в≥д матер≥њ сутност¤ми. –озум≥нн¤ простору ≥ часу, ¤к абсолютних категор≥й, поступилос¤ рел¤ц≥йн≥й (в≥дносн≥й) концепц≥њ простору ≥ часу.

«м≥нивс¤ ≥ поглибивс¤ зм≥ст пон¤тт¤ пол¤ ≥ речовини. «ам≥сть двох вид≥в пол≥в, ¤к в електромагн≥тн≥й картин≥ св≥ту, тепер розгл¤даЇтьс¤ чотири, в≥дкрит≥ слабка ≥ сильна взаЇмод≥њ. ¬с≥ чотири пол¤ на корпускул¤рн≥й мов≥ ≥нтерпретуютьс¤ ¤к фундаментальн≥ (кал≥брувальн≥) бозони (частинки з ц≥лим сп≥ном). –ечовина складаЇтьс¤ з молекул, молекули Ц з атом≥в, атоми Ц з електрон≥в ≥ ¤дер. Ќар¤ду з речовиною ≥снуЇ антиречовина. јтомн≥ ¤дра складаютьс¤ з протон≥в ≥ нейтрон≥в (нуклон≥в), ¤к≥, у свою чергу, утворюютьс¤ з кварк≥в ≥ антикварк≥в. ќстанн≥ сам≥ по соб≥ Ц у в≥льному стан≥, не ≥снують (¤вище конфайменту) ≥ не мають н≥¤ких окремих частин, ¤к ≥ електрони, ≥ позитрони. ¬решт≥-решт речовина складаЇтьс¤ з фундаментальних ферм≥он≥в (частинок з нап≥вц≥лим сп≥ном) Ц шести лептон≥в ≥ шести кварк≥в (не рахуючи антилептон≥в ≥ антикварк≥в).

” ц≥й картин≥ св≥ту основним матер≥альним об'Їктом Ї всюдисуще квантове поле, перех≥д ¤кого з одного стану в ≥нший зм≥нюЇ число частинок. “ут вже немаЇ непроникноњ меж≥ м≥ж речовиною ≥ полем. „астинки пол¤ Ї в≥ртуальними Ц вони ≥снують дуже короткий час ≥ в експеримент≥ не спостер≥гаютьс¤.  ожн≥й фундаментальн≥й взаЇмод≥њ властив≥ своњ переносники-бозони. ƒл¤ грав≥тац≥њ Ц це грав≥тони, дл¤ електромагн≥тноњ взаЇмод≥њ Ц фотони, сильна взаЇмод≥¤ забезпечуЇтьс¤ глюонами, слабка Ц трьома важкими бозонами. ÷≥ чотири типи взаЇмод≥й лежать в основ≥ вс≥х ≥нших в≥домих форм руху матер≥њ.

≈лектромагн≥тн≥й картин≥ св≥ту була властива стаб≥льн≥сть, оск≥льки в њњ основ≥ лежали стаб≥льн≥ частинки Ц електрон, позитрон ≥ фотон. јле ¤к зТ¤сувалос¤, стаб≥льн≥ елементарн≥ частинки Ц це виключенн¤, правилом Ї њх нестаб≥льн≥сть. ћайже вс≥ елементарн≥ частинки нестаб≥льн≥ Ц вони самодов≥льно (спонтанно) розпадаютьс¤ ≥ перетворюютьс¤ на ≥нш≥ частинки. ¬заЇмоперетворенн¤ в≥дбуваютьс¤ ≥ при з≥ткненн¤х частинок. —пособи перетворенн¤ частинок п≥дкор¤ютьс¤ певним законам, ¤к≥ можуть бути використан≥ дл¤ опису св≥ту субатомних частинок. ¬ цьому св≥т≥ д≥Ї правило: дозволено все, що не заборон¤ють закони збереженн¤. ќстанн≥ грають роль правил заборони, що регулюють взаЇмоперетворенн¤ частинок.

ћехан≥чна ≥ електромагн≥тн≥ картини св≥ту були побудован≥ на динам≥чних законом≥рност¤х. ¬≥рог≥дн≥сть там допускаЇтьс¤ лише у зв'¤зку з неповнотою наших знань про природу, маючи на уваз≥, що ≥з зростанн¤м знань ≥ уточненн¤м деталей закони в≥рог≥дност≥ поступл¤тьс¤ м≥сцем динам≥чним. ¬ нов≥й картин≥ св≥ту ситуац≥¤ принципово ≥нша Ц тут фундаментальними Ї законом≥рност≥ в≥рог≥дност≥, що не звод¤тьс¤ до динам≥чних. Ќе можна точно передбачити, ¤ке перетворенн¤ частинок в≥дбудетьс¤, можна говорити т≥льки про в≥рог≥дн≥сть того або ≥ншого перетворенн¤, не можна передбачити момент розпаду частинки та ≥н. ¬ипадков≥сть ≥ невизначен≥сть лежать в основ≥ природи речей, тому мова в≥рог≥дност≥ стала нормою при опис≥ ф≥зичних закон≥в.

—ам досл≥дник стаЇ нев≥д'Їмною частиною картини св≥ту, що њм створюЇтьс¤. “аким чином, п≥знанн¤ природи припускаЇ присутн≥сть людини, ≥ треба ¤сно усв≥домлювати, що ми, ¤к висловивс¤ Ќ. Ѕор, не т≥льки гл¤дач≥ спектаклю, але одночасно ≥ д≥йов≥ особи драми. ¬и¤вилос¤ також, що прилади, ¤к≥ використовуютьс¤ дл¤ досл≥джень можуть впливати на њх результати.

 вантово-рел¤тив≥стська наукова картина св≥ту стала першим результатом нов≥тньоњ революц≥њ в природознавств≥. ≤ншим результатом ц≥Їњ революц≥њ стало затвердженн¤ некласичного стилю мисленн¤. —погл¤дальний стиль був зам≥нений на д≥Ївий. Ќарешт≥, ще одним њњ насл≥дком в науц≥ став розвиток б≥осферного класу наук ≥ нове в≥дношенн¤ до феномена житт¤. ∆итт¤ перестало здаватис¤ випадковим ¤вищем у ¬сесв≥т≥, а почало розгл¤датис¤ ¤к законом≥рний результат саморозвитку матер≥њ, що прив≥в також законом≥рно до виникненн¤ розуму.

Ќаприк≥нц≥ XX ст. початку XXI ст. у ф≥зиц≥ виникла ситуац≥¤, ¤ка дуже нагадуЇ ситуац≥ю 1885-1905 рр. ¬и¤вилос¤, що евристичний потенц≥ал б≥льшост≥ фундаментальних теор≥й, створених в 70-80 роках минулого стор≥чч¤, практично вичерпаний. Ќаприклад, у ф≥зиц≥ високих енерг≥й в≥дкрит≥ вс≥ суб'¤дерн≥ частинки, передбачен≥ так званою Устандартною моделлюФ, повн≥стю вичерпала себе ≥ стандартна модель Угар¤чогоФ ¬сесв≥ту у космолог≥њ. –азом з цим продовжуЇтьс¤ накопиченн¤ факт≥в, що знаход¤тьс¤ в суперечност≥ з пануючою в тепер≥шн≥й час парадигмою. «роблен≥ в≥дкритт¤, ¤к≥ мають принциповий характер. ѕерерахуЇмо де¤к≥ з них: одержанн¤ швидкостей передач≥ ≥нформац≥њ, що б≥льш≥ н≥ж швидк≥сть св≥тла, ви¤вленн¤ маси спокою нейтрино, в≥дкритт¤ ¤вища телепортац≥њ, в≥дкритт¤ прискореного розльоту матер≥њ ¬сесв≥ту, встановленн¤ фрактального характеру св≥ту, в≥дкритт¤ ¤вищ стохастичност≥, самоорган≥зац≥њ та енерго-≥нформац≥йного обм≥ну у природ≥ та ≥н. «нову в≥дбуваЇтьс¤ перегл¤д у¤влень про прост≥р, час, першоелементи матер≥њ.

ƒе¤к≥ результати, одержан≥ у останн≥ роки, стали просто шокуючими дл¤ ф≥зик≥в. Ќаприклад, за останн≥ми даними спостереженн¤ ¬сесв≥ту (2002 р.) стало зрозум≥ло, що людство до цього часу маЇ ≥нформац≥ю лише про чотири в≥дсотки його матер≥њ, тобто ви¤вилос¤, що основна частина матер≥њ у ¬сесв≥т≥ (96% !!!) поки що людству нев≥дома (так звана прихована маса та темна енерг≥¤). ‘≥зики нав≥ть не у¤вл¤ють природи ц≥Їњ прихованоњ матер≥њ!!! “аким чином, ¬сесв≥т у ¤кому ми живемо, ви¤вивс¤ зовс≥м не таким ¤ким його на прот¤з≥ трьох-чотирьох стор≥ч малювала наука: звичайна дл¤ нас матер≥¤ граЇ у ньому незначну роль. Ѕ≥льше того стаЇ очевидним, що ф≥зичн≥ закони ¤кими оперуЇ наука встановлен≥ в результат≥ вивченн¤ м≥зерноњ частини ≥снуючоњ матер≥њ ¤ка до того ж ¤к≥сно в≥др≥зн¤Їтьс¤ в≥д ус≥Їњ ≥ншоњ!!! «розум≥ло, що сфера застосуванн¤ цих закон≥в Ї локальною, в той же час повинн≥ ≥снувати б≥льш загальн≥ закони св≥тобудови серед ¤ких наш≥ Уфундаментальн≥Ф закони виконують вузьку, вторинну роль.

” жовтн≥ 2003 року були п≥дведен≥ п≥дсумки дуже точних двохр≥чних досл≥джень ан≥зотроп≥њ рел≥ктового випром≥нюванн¤ за допомогою косм≥чного апарата Ќј—ј Wilkinson Microwave Anisotropy Probe (WMAP). јнал≥з результат≥в досл≥джень дозволив встановити, що ¬сесв≥т, у ¤кому ми живемо, Ї замкненим. Ќайб≥льш сенсац≥йним Ї те, що в≥н маЇ де¤ку симетр≥ю, тобто не Ї кул¤стим!!! —постереженн¤ WMAP св≥дчать про те, що форма ¬сесв≥ту близька до додекаедру - одн≥Їњ з платон≥вських ф≥гур (¤к тут не згадати фразу ¬еликого ѕлатона, що √осподь дл¤ створенн¤ ¬сесв≥ту використав правильний додекаедр!). ÷е, можливо, Ї першим п≥дтвердженн¤м теор≥њ численних ¬сесв≥т≥в, зг≥дно з ¤кою ¬сесв≥т, в ¤кому ми живемо, Ї одним з багатьох (10¹⁰⁰) под≥бних [6]. Ћюдство ж не досл≥дило ≥ пТ¤ти в≥дсотк≥в матер≥њ одного з них!!!

јналог≥чна ситуац≥¤ склалас¤ в ≥нших област¤х природознавства. ѕерш за все, це стосуЇтьс¤ ф≥зики живого, де в≥дбулис¤ фантастичн≥ в≥дкритт¤. ƒан≥ процеси супроводжуютьс¤ гранд≥озним технолог≥чним проривом в засобах ≥ методах досл≥дженн¤ навколишнього св≥ту, що вивод≥ть њх на ¤к≥сно новий р≥вень.

¬ результат≥ анал≥зу под≥й, що в≥дбуваютьс¤ у ф≥зиц≥ в останн≥ дес¤тир≥чч¤, можна зробити висновок, що людство вступаЇ у чергову глобальну революц≥ю в процес≥ п≥знанн¤ д≥йсност≥, ¤ка за своЇю глибиною ≥ насл≥дками, очевидно, перевершить революц≥ю XX стол≥тт¤. ¬она характеризуЇтьс¤ тим, що науков≥ знанн¤ включаютьс¤ практично у вс≥ сфери соц≥ального житт¤ людства, а сама наукова д≥¤льн≥сть стаЇ т≥сно пов'¤заною з революц≥Їю у засобах збереженн¤ ≥ одержанн¤ ≥нформац≥њ.

” тепер≥шн≥й час нова картина св≥ту, ¤ку можна назвати еволюц≥йно-синергетичною, т≥льки розпочинаЇ будуватис¤, але розгл¤д сучасних ф≥зичних теор≥й дозвол¤Ї у¤вити њњ основний каркас [3-8].

Ќаприклад, зг≥дно з теор≥Їю суперструн Їдиний прост≥р-час ¬сесв≥ту, в ¤кому ми живемо, Ї багатовим≥рним (скор≥ше за все одинадц¤тивим≥рним), але вс≥ вим≥ри, кр≥м трьох скомпактувалис¤ (скрутилис¤) до масштабу r=10^-33 см ≥ тому у макросв≥т≥ не про¤вл¤ютьс¤. ¬ ц≥й теор≥њ також передбачаЇтьс¤, що вс≥ елементарн≥ частинки, ¤к≥ в≥дом≥ сьогодн≥ або будуть в≥дкрит≥ в майбутньому, Ї певними збудженими станами струни, що коливаЇтьс¤ у багатовим≥рному простор≥. ѕон¤тт¤ струни виключаЇ точков≥ у¤вленн¤ про м≥крооб'Їкти ≥з структури м≥кросв≥ту ≥ зводить ф≥зику до геометр≥њ. “им самим прост≥р-час стаЇ найфундаментальн≥шим пон¤тт¤м у ф≥зиц≥. ” 1995 роц≥ ≈двард ”≥ттен (ѕринстонський ун≥верситет) запропонував узагальненн¤ теор≥њ суперструн так звану ћ-теор≥ю (буква ћ вибрана у звТ¤зку з тим, що цю теор≥ю називають маг≥чною або м≥стичною (magic or mysterious)). ” ц≥й теор≥њ коливанн¤ струн зам≥нено коливанн¤ми багатовим≥рних мембран або р-бран (тут р розм≥рн≥сть мембрани) у простор≥ з одинадц¤тьма вим≥рами. “еор≥¤ ”≥ттена у тепер≥шн≥й час набула широкоњ попул¤рност≥ у ф≥зик≥в, ≥, ¤к вважаЇтьс¤, маЇ дуже велик≥ перспективи по¤сненн¤ природи ¤к на м≥кро-, так ≥ мегар≥вн¤х [3-4, 6]. « в≥дкритт¤м ≥нфл¤ц≥йного розширенн¤ ¬сесв≥ту ≥ прогнозом ≥снуванн¤ чорних д≥рок прийшло розум≥нн¤, що у ¬сесв≥т≥ Ї област≥, в ¤ких властивост≥ простору-часу кардинально в≥др≥зн¤ютьс¤ в≥д звичних нам на «емл≥. ” момент виникненн¤ ¬сесв≥ту прост≥р ≥ час, наприклад, просто не ≥снували, а пот≥м стали дискретними, тобто квантованими.

ќсновою всього ≥снуючого в нов≥й картин≥ св≥ту Ї ф≥зичний вакуум. ‘актично, ф≥зичний вакуум Ї Упервинним бульйономФ в≥ртуальних частинок р≥зноњ природи, ¤к≥ пост≥йно народжуютьс¤ та знищуютьс¤. “аким чином, сучасн≥ теор≥њ суттЇво зм≥нили погл¤д на вакуум, ¤кий у класичних картинах св≥ту вважавс¤ м≥сцем, в≥льним в≥д матер≥њ. ¬акуум сучасних теор≥й - це система пол≥в (електромагн≥тних, електрон-поз≥тронних, п≥онних та ≥н.), ¤к≥ зд≥йснюють нульов≥ коливанн¤, в результат≥ вакуум маЇ енерг≥ю, тиск та ≥нш≥ ф≥зичн≥ параметри. ‘≥зичний вакуум бере безпосередню участь у формуванн≥ к≥льк≥сних ≥ ¤к≥сних властивостей ф≥зичних обТЇкт≥в. “ак≥ властивост≥ частинок, ¤к сп≥н, маса, зар¤д, зТ¤вл¤ютьс¤ завд¤ки њх взаЇмод≥њ з вакуумом.

«в'¤зок м≥ж в≥ртуальними частинками ≥ вакуумом маЇ динам≥чну природу. ќбразно висловлюючись, вакуум Ї Фжива пустотаФ в повному розум≥нн≥ цього слова, в його пульсац≥¤х беруть початок неск≥нченн≥ цикли народжень ≥ руйнувань, починаючи з частинок ≥ зак≥нчуючи ¬сесв≥том у ц≥лому. ÷ей св≥т складаЇтьс¤ вже не з цеглин Ц елементарних частинок, а з сукупност≥ процес≥в Ц вихор≥в, хвиль, турбулентних рух≥в. ÷ей св≥т ¤к би Упузиритьс¤Ф неск≥нченно р≥зноман≥тними взаЇмод≥ючими в≥дкритими системами ≥з зворотним зв'¤зком. ÷ей св≥т - вже не об'Їкт, а суб'Їкт. ќдночасно зникаЇ границ¤ м≥ж речовиною, полем ≥ вакуумом. Ќа фундаментальному р≥вн≥ вс≥ меж≥ в природ≥ ви¤вл¤ютьс¤ умовними. „отири в≥дом≥ зараз взаЇмод≥њ зливаютьс¤ у Їдину, ¤ка про¤вл¤Їтьс¤ р≥зними своњми гран¤ми.

Ѕагато ф≥зик≥в вважають в≥дкритт¤ динам≥чноњ сут≥ вакууму одним з найважлив≥ших дос¤гнень сучасноњ ф≥зики. —учасна ф≥зика демонструЇ, що на р≥вн≥ м≥кросв≥ту матер≥альн≥ т≥ла не мають власного Їства, вони Ї нерозривно пов'¤заними з своњм оточенн¤м: њх властивост≥ можуть сприйматис¤ т≥льки в терм≥нах њх взаЇмод≥њ з навколишн≥м св≥том. Ќерозривна Їдн≥сть ¬сесв≥ту ви¤вл¤Їтьс¤ не т≥льки в св≥т≥ неск≥нченно малого, але й в мегасв≥т≥ Ц цей факт вже одержав визнанн¤ в сучасн≥й ф≥зиц≥ ≥ космолог≥њ.

ўе одн≥Їю важливою особлив≥стю сучасноњ картини св≥ту Ї визнанн¤ того факту, що процеси руйнуванн¤ ≥ творенн¤, деградац≥њ ≥ еволюц≥њ у ¬сесв≥т≥ принаймн≥ Ї р≥вноправними; процеси творенн¤ (наростанн¤ складност≥ ≥ впор¤дкованост≥) мають Їдиний алгоритм, незалежно в≥д природи систем, в ¤ких вони в≥дбуваютьс¤. ¬ результат≥, одн≥Їю з центральних ≥дей сучасноњ ф≥зики, ¤к ≥ науки в ц≥лому, стала ≥де¤ розвитку, або ≥де¤ еволюц≥њ. “ому нова концепц≥¤ у ф≥зиц≥ ≥ природознавств≥ отримала назву ун≥версального або глобального еволюц≥он≥зму [7]. ≤нод≥ њњ називають також постнекласичним або еволюц≥йно-синергетичним мисленн¤м. ¬ ц≥й модел≥ ¬сесв≥т постаЇ перед нами ¤к природне ц≥ле, що розвиваЇтьс¤ у простор≥ та час≥, а вс¤ його ≥стор≥¤ в≥д ¬еликого вибуху до виникненн¤ людства розгл¤даЇтьс¤ ¤к Їдиний процес, в ¤кому косм≥чний, х≥м≥чний, б≥олог≥чний ≥ соц≥альний типи еволюц≥њ пов'¤зан≥ м≥ж собою. ÷е означаЇ, що ¬сесв≥т зазнаЇ безперервн≥ зм≥ни, а людство спостер≥гаЇ його пост≥йну еволюц≥ю. ¬се це в≥дбуваЇтьс¤ завд¤ки процесам самоорган≥зац≥њ матер≥њ. ƒо числа таких процес≥в в≥дноситьс¤ й становленн¤ –озуму, ¤кий теж виник в результат≥ еволюц≥њ ¬сесв≥ту. ќтже, можна сказати, що все ≥снуюче бутт¤ Ї результатом еволюц≥њ, ¤ка маЇ загальний всеос¤жний характер. ќдним з найважлив≥ших висновк≥в концепц≥њ ун≥версального еволюц≥он≥зму Ї думка про спр¤мован≥сть розвитку св≥ту, ¤к ц≥лого на п≥двищенн¤ своЇњ структурноњ орган≥зац≥њ. ¬с¤ ≥стор≥¤ ¬сесв≥ту представл¤Їтьс¤ Їдиним процесом самоорган≥зац≥њ ≥ розвитку матер≥њ. ¬ рамках даноњ концепц≥њ важливу роль граЇ антропний принцип, ¤кий стверджуЇ, що виникненн¤ людства стало можливим внасл≥док тонкого п≥дстроюванн¤ закон≥в ¬сесв≥ту. ƒ≥йсно, закони ¬сесв≥ту начебто спец≥ально створено так, щоб його розвиток прив≥в до по¤ви на «емл≥ р≥зноман≥тних форм житт¤ аж до людини, ¤ка здатна ос¤гнути й розкрити таЇмниц≥ цього ¬сесв≥ту включно.

—учасне природознавство доводить, що в природ≥ реал≥зуЇтьс¤ все, що не заборонено њњ законами, ¤ким би божев≥льним ≥ неймов≥рним це не здавалос¤. ¬ той же час сучасна картина св≥ту достатньо проста ≥ струнка, оск≥льки дл¤ њњ розум≥нн¤ потр≥бно не так багато принцип≥в ≥ г≥потез. ÷≥ ¤кост≥ њй надають так≥ пров≥дн≥ принципи побудови й орган≥зац≥њ сучасного наукового знанн¤ ¤к системн≥сть, глобальний еволюц≥он≥зм, самоорган≥зац≥¤ ≥ ≥сторичн≥сть. —истемн≥сть означаЇ в≥дтворенн¤ наукою того факту, що ¬сесв≥т постаЇ перед нами ¤к найкрупн≥ша з в≥домих нам систем, що складаЇтьс¤ з величезноњ безл≥ч≥ п≥дсистем р≥зного р≥вн¤ складност≥ ≥ впор¤дкованост≥. ≈фект системност≥ пол¤гаЇ у виникненн≥ у системи нових властивостей, ¤к≥ зТ¤вл¤ютьс¤ завд¤ки взаЇмод≥њ њњ елемент≥в м≥ж собою. ≤нша њњ найважлив≥ша властив≥сть Ц ≥Їрарх≥чн≥сть ≥ субординац≥¤, тобто посл≥довне включенн¤ систем нижн≥х р≥вн≥в в системи б≥льш високих р≥вн≥в. ÷е в≥дображаЇ њх принципову Їдн≥сть, оск≥льки кожний елемент системи ви¤вл¤Їтьс¤ пов'¤заним з ус≥ма ≥ншими елементами ≥ п≥дсистемами. —аме такий принципово Їдиний характер демонструЇ нам ≥ природа. √лобальний еволюц≥он≥зм означаЇ визнанн¤ того факту, що ¬сесв≥т маЇ еволюц≥йний характер Ц ¬сесв≥т ≥ все, що в ньому ≥снуЇ, пост≥йно розвиваЇтьс¤ ≥ еволюц≥онуЇ, тобто в основ≥ всього сущого лежать еволюц≥йн≥, необоротн≥ процеси. ≤де¤ глобального еволюц≥он≥зму дозвол¤Ї, також, вивчати вс≥ процеси, що прот≥кають в св≥т≥, з Їдиноњ точки зору ¤к складов≥ загального св≥тового процесу розвитку. “ому основним об'Їктом досл≥дженн¤ ф≥зики ≥ природознавства в ц≥лому стаЇ Їдиний непод≥льний ¬сесв≥т, розвиток ¤кого визначаЇтьс¤ ун≥версальними ≥ практично незм≥нними законами природи, що самоорган≥зуЇтьс¤. ≤сторичн≥сть пол¤гаЇ у визнанн≥ принциповоњ незавершеност≥ справжньоњ науковоњ картини св≥ту. ѕри цьому важливо розум≥ти, що одн≥ й т≥ сам≥ експериментальн≥ факти можуть приводити досл≥дник≥в до р≥зних тверджень, оск≥льки ≥ тут ≥снуЇ невизначен≥сть. ÷е означаЇ, що ≥ картина св≥ту, що будуЇтьс¤ наукою Ї не Їдиною.

¬ даний час в област≥ фундаментальноњ теоретичноњ ф≥зики також розробл¤ютьс¤ концепц≥њ, ¤к≥ наближують висновки сучасноњ науки до висновк≥в рел≥г≥њ. Ќаприклад, зг≥дно з думкою автор≥в [8-9] об'Їктивно ≥снуючий св≥т не вичерпуЇтьс¤ т≥льки матер≥альним св≥том, що сприймаЇтьс¤ нашими органами чутт¤ або ф≥зичними приладами. јвтори даних концепц≥й прийшли до висновку, що разом з матер≥альним св≥том ≥снуЇ реальн≥сть вищого пор¤дку, ¤ка маЇ принципово ≥ншу природу в пор≥вн¤нн≥ з реальн≥стю матер≥ального св≥ту. « њх точки зору, саме цей вищ≥й св≥т визначаЇ структуру ≥ еволюц≥ю св≥ту матер≥ального. Ќаприклад в [8] стверджуЇтьс¤, що об'Їктами св≥ту вищоњ реальност≥ виступають не матер≥альн≥ системи, ¤к в микро-, макро- ≥ мегасв≥тах, а ¤к≥сь ≥деальн≥ ф≥зичн≥ ≥ математичн≥ структури, що про¤вл¤ютьс¤ в матер≥альному св≥т≥ у вигл¤д≥ науково-природничих закон≥в. ÷≥ структури виступають ¤к нос≥њ ≥дењ необх≥дност≥, загальнозначуст≥ ≥ регул¤рност≥, ¤к≥ ≥ ви¤вл¤ють сутн≥сть об'Їктивних ф≥зичних закон≥в.

јле одних закон≥в, породжених такого роду ф≥зичними ≥ математичними структурами, ¤вно недостатньо дл¤ ≥снуванн¤ матер≥ального св≥ту. Ќеобх≥дна безл≥ч додаткових до них програм, що визначають Уповед≥нкуФ й еволюц≥ю матер≥альних об'Їкт≥в.

“аким чином, з погл¤ду вказаного п≥дходу, кожна матер≥альна система Ї вт≥ленн¤м де¤коњ ≥деальноњ структури, а њњ еволюц≥¤ визначаЇтьс¤ ¤коюсь програмою. ѕрограма припускаЇ певну спр¤мован≥сть розвитку, тобто його мету. ќск≥льки будь-¤ка програма не може виникнути сама собою, а Ї продуктом творчого акту, то, ¤к вважають де¤к≥ ф≥зики-теоретики, ¬сесв≥ту властивий творчий –озум. « њх точки зору матер≥альний св≥т Ї лише Унижн≥м шаромФ бутт¤, що взаЇмод≥Ї з ус≥ма ≥ншими шарами ≥ визначаЇтьс¤ ними.

Ќад св≥том матер≥альних об'Їкт≥в знаход¤тьс¤: поверх ≥деальних ф≥зичних ≥ математичних структур, що задають фундаментальн≥ закони природи; поверх численних програм, що визначають еволюц≥ю ¬сесв≥ту в ц≥лому ≥ матер≥альних систем зокрема; поверх духовного св≥ту людини - св≥ту духовноњ свободи. ¬ершиною в ≥Їрарх≥чн≥й структур≥ ¬сесв≥ту Ї ¬ищий –озум ¤к надчуттЇва, надособова першооснова всього св≥ту, що п≥дноситьс¤ над природою ≥ людиною.

’арактерною особлив≥стю сучасноњ революц≥њ Ї також зм≥на функц≥й самоњ науки. ѕерш за все, постнекласична наука повинна буде усв≥домити своЇ м≥сце в загальн≥й систем≥ людськоњ культури ≥ св≥тогл¤ду. ѓй необх≥дно визначити меж≥ своЇњ ефективност≥ ≥ пл≥дност≥, визнати р≥вноправн≥сть таких сфер людськоњ д≥¤льност≥ ≥ культури, ¤к рел≥г≥¤, ф≥лософ≥¤, мистецтво, та можлив≥сть ≥ результативн≥сть нерац≥ональних способ≥в освоЇнн¤ д≥йсност≥. ÷≥лком можливо, що в недалекому майбутньому наука ≥ рел≥г≥¤ стануть розд≥лами Їдиного знанн¤ про ц≥л≥сну картину св≥ту. ¬иникаЇ в≥дчутт¤, що зах≥дна наука наближаЇтьс¤ до зм≥ни парадигми небачених розм≥р≥в, в результат≥ ¤коњ зм≥н¤тьс¤ наш≥ у¤вленн¤ про реальн≥сть ≥ людську природу, ¤ка з'ЇднаЇ нарешт≥ концептуальним мостом стародавню мудр≥сть ≥ сучасну науку, примирить сх≥дну духовн≥сть ≥з зах≥дним прагматизмом.

3-м≥жнародна конференц≥¤ У—учасна картина св≥ту: ≥нтеграц≥¤ наукового та поза наукового знанн¤Ф